ЗАХАРЧЕНКО Василь Іванович (01.01.1936-05.12.2018), 82 роки
письменник, журналіст
Інформаційна довідка:
За вагомий особистий внесок у розвиток української літератури та значний художньо-публіцистичний доробок, примноження надбань національної культури, духовних цінностей, активну громадянську позицію присвоєно звання «Почесний громадянин міста Черкаси» (посмертно) (рішення Черкаської міської ради від 13.08.2020 № 2-5996).
Походив із селянської родини. Ще в шкільні роки захопився творчістю Олеся Гончара. Після закінчення факультету журналістики Київського університету працював газетярем у Кременчуці, згодом переїхав у Донецьк. Боляче переживав наступ на українську мову. «Я задихався в задушливій зрусифікованій атмосфері, відчував, як міліє, пересихає моя мовна річка, як я глухну в цьому чужому російському морі», – згадував у письменницькому щоденнику.
На Донеччині познайомився з Василем Стусом, Іваном Дзюбою, іншими українськими дисидентами. Допомагав збирати матеріали про зросійщення краю для праці, яку готував до друку Іван Дзюба. У середині 60-х років, почав цікавитися темою Голодомору 1932-1933 років. Занотовує до письменницького щоденника розповіді очевидців.
Вступивши в 1969 році до Спілки письменників, переїхав до Черкас, де спочатку працював у часописі «Молодь Черкащини», а згодом – у «Черкаській правді». Тут він написав свої найкращі повісті і романи. А ще – продовжив збирати матеріали про голод 33-го і 47-го років і передав їх Дзюбі через Стуса.
Після арешту Дзюби і Стуса під кадебістським «ковпаком» опинився й Захарченко, його звинуватили у «антирадянській діяльності» і засудили на п’ять років суворого режиму.
Членство у Спілці письменників, втрачене у зв’язку з арештом, було поновлене лише через десять років. До 1982 р. його ім’я було викреслене з літературного процесу, а книжки вилучалися з книгозбірень. Прокуратура Черкаської області реабілітувала письменника лише 9 жовтня 1991 року, після здобуття Україною незалежності, яку він щиро вітав.
У 1995 році став лауреатом Національної премії України імені Т. Шевченка за роман «Прибутні люди». Його літературна праця відзначена й іншими преміями – імені Андрія Головка (1989) та імені Юрія Яновського (1991), імені Олекси Гірника (2005), імені Дмитра Нитченка (2009). У творчому доробку письменника десять романів, дев’ять повістей, понад сто оповідань. До останнього вболівав за долю держави і української мови.
Похований у м. Черкаси.