НЕГОДА Микола Феодосійович (09.01.1928-10.09.2008), 80 років

Інформаційна довідка:

Видатний письменник, Заслужений діяч мистецтв України (2003), член НСПУ (1956), лауреат літературної премії «Берег надії» ім. В. Симоненка (1996).

Автор пісні-реквієму «Степом, степом…» за значний художньо-публіцистичний доробок, творчі здобутки нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» ІІ ступеня (рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 25.09.1998 № 825).

Народився у с. Бузуків Черкаської області. Маленьким пережив голодомор 1932–1933. Про ті важкі часи він розповідає в поемі «Студене сонце» та в документальній повісті «Сповідь перед собою» (2006). Врятували його від голодної смерті старші брат та сестра, які відвезли його до Черкас. Під час Другої Світової війни був зв’язківцем та розвідником у партизанів.

Після визволення Черкащини від німецько-фашистських загарбників у лютому 1944 року починає працювати літпрацівником Черкаської газети «Черкаські вісті».  У 1956 закінчив Київський літературний інститут та повернувся до Черкас.

Вершиною творчості Миколи Тодосійовича Негоди став його вірш «Степом, степом …», який поклав на музику композитор Анатолій Пашкевич. Ця пісня стала реквієм українського народу і принесла її авторам славу та любов. На слова Миколи Негоди написано немало інших відомих пісень, а саме «Летять білі чайки», «Земле моя, земле», «Над колискою сина», «За полем розлогим», «Тоне море неозоре», «Молодість ветеранів», «Чигиринська дума», «Діброва зелена» та інші. Не оминула творчість Негоди і Шевченкіани. Найкращим його твором на цю тему є драматична поема «Дума про Кобзаря». Ця тема є наскрізною у поемі «Амангуль» та циклі віршів «Тарасовими шляхами». Микола Негода також пише про боротьбу українського народу за незалежність під проводом Богдана Хмельницького у драмі «Гетьман» (1995). Остання, а також збірка «Чорний біль», відзначені премією Василя Симоненка. Поетична збірка «Козацький ген» вийшла в 2007 році.

Помер і похований у м. Черкаси.